Минулої суботи в селі Клембівка Ямпільського району відбувся перший "Подільський ярмарок". Його організувала ініціатор створення благодійного фонду "Батьківська земля" і кандидат у народні депутати Оксана Калетник.
О десятій ранку люди сходяться на Ринкову площу в центрі села. По периметру зі своїми виробами з бісеру, соломи, вишиванками, картинами розмістилися місцеві майстри. Продукцію власного виробництва пропонують також консервні заводи, м'ясокомбінати, виробники мінеральної води.
Біля стола Інни Суверток із Тиврова велика юрба. Жінки роздивляються різьблені свічки ручної роботи. Вони різнокольорові, у формі квітів, птахів, з орнаментами.
— Над свічками працює вся родина, — розповідає продавщиця. — Наші хлопці — тато і сини, роблять заготовки. Я мокаю їх у гарячий парафін по певній технології. Дочка Наталя вирізає узори, це — найважче. Потім ми їх лакуємо і свічка готова.
— Скільки кажете стоїть? — питає одна із жінок. — 40 гривень оця маленька? Та якби я її сама зробила, то і за 400 не віддала б.
Жінки сміються.
Об 11.00 розпочинається урочисте відкриття ярмарку. На сцену запрошують його організаторку, ініціатора створення благодійного фонду "Батьківська земля" 39-річну Оксану Калетник.
— Фонд проводив чимало заходів, покликаних відродити культуру нашого народу, — починає промову. — Це і "Мальована хата", і "Мамину сорочку пригорну до серця". Але прийшов час і у фонді задумалися про щорічні свята, завдяки яким можна було б зміцнювати традиції, продовжувати економічно-торгові стосунки між людьми. Якщо взяти за приклад Сорочинський ярмарок — це близько мільйона людей, які приїжджають з усієї України, щоб поспілкуватися. Там започатковується власна справа, підписуються контракти, поглиблюються ділові стосунки. У фонді зрозуміли, в яке практичне русло могли б направити організовані фестивалі. Відкриття "Подільського ярмарку" — це лише початок, перший крок. Думаю, наступного року тут зберуться значно більше людей. І я вірю, що подоляни в силі наздогнати Сорочинський ярмарок. Адже насправді ми конкурентоспроможні. Маємо такі переваги, як сусідство нашого району з іншими країнами і, звичайно, відома колись на ввесь Радянський Союз і за його межами клембівська вишивка. Вона і стане візитівкою нашого ярмарку.
Глядачі, яких майже повний майдан, аплодують. Після промови Оксани Миколаївни починається концерт. Виступають місцеві аматорські пісенні колективи, танцювальні та співочі гурти з області.
— Для нас це свято, як весілля, — розповідає 74-річна Олена Бодян. — Колись лише вони такі багатолюдні були, як зараз цей базар. Хотілося б, щоб такі празники були кожного року, а ще більше — доживати до них. Подивилися із сестрою всі вишивки. Хочемо, щоб вишивка в нас відродилася. Оксана Миколаївна зараз у селі відбудовує швейну фабрику, яка працювала колись. Ми цим раді. Хочемо, щоб наші онуки-правнуки на ній працювали.
По обіді Марія Савчинська пакує в сумку вишиванки із прилавка. Вона тутешня майстриня у третьому поколінні. Традицію клембівської вишивки перейняла від матері. Хвалиться, що продала одну сорочку і ще на одну отримала замовлення.
— Зараз є попит на ручну роботу, — розповідає. — Мої сорочки коштують по 1,5 тисячі, бо це клопітка справа. Я одну сорочку вишиваю до місяця. Узори беру зі старих сорочок. Для таких майстринь, як я, подібний ярмарок хороша можливість презентувати свій товар. Його потрібно проводити кожного року. Може, колись переплюнемо і Сорочинський ярмарок.
Через майдан на автобус спішить 75-річний Дмитро Блоха із сусіднього села Дзигівка.
— Я на таких святах ніколи не був, — розповідає. — Тільки чув про Сорочинський ярмарок. А це, виявилося, його перенесли на подільський край, до нас на Ямпільщину. Приємно, бо це вперше на нашій території таке свято. Я думаю, це хороший почин, бо тут зустрічаються люди з усіх кінців Ямпільського району. Я побачив тут друзів, з якими працював, товаришів. До нас у село організували автобуси, то зміг приїхати.

Тамара ТИСЯЧНА